Із суто економічної точки зору розведення зайця-русака в неволі та його подальший випуск в умовах України мабуть є недоцільним у порівнянні з традиційними біотехнічними мисливськими заходами.
Досвід утримання в неволі, проведення відловів сітками та транспортування цього виду засвідчив необхідність створення кваліфікованої команди в таких господарствах, бо в іншому разі спостерігається значна смертність тварин від травм при турбуванні та відлові.
Також у теплу пору року при високій вологості молодняк часто гине від кокцидіозу. Такі явища характерні і для дикої популяції зайця в Україні. Середній розмір зайчат у виводку 2 – 4 зрідка до 6. На осінь лишається 34 – 60 % приплоду. При утриманні в умовах неволі для профілактики кокцидіозу протягом 5 днів необхідно давати тваринам сульфадемізин, фурацилін, фтазін, фталазол у дозах 0,01 г. Через тиждень курс лікування повторити. Перед випуском в угіддя зайців необхідно перетримувати у вольєрах з тим, щоби дати змогу їм адаптуватись до природних умов.
Анкетні дані і опитування стосовно успішності розмноження зайців в Україні вказують на те, що нинішню низьку чисельність у певних регіонах України у порівнянні з деякими європейським країнами необхідно шукати не в низькій результативності розмноження, а саме у високій смертності від народження до закінчення мисливського сезону. А при плануванні заходів з інтенсифікації ведення мисливського господарства по цьому виду існує гостра необхідність збільшення маточного поголів’я русака в природних умовах.
Під час спостережень у вольєрі відмічена особливість зайченят до затаювання та використання для маскування різних схованок. Рухова активність у окремих особин була різною. В перші тижні життя деякі зайченята вже активно рухались по вольєру і харчувались травою. Першими в місці збору були саме ці активні малята. Між молодняком зайців у цей час не відмічався контакт. Батьківські обов’язки дорослих зайчих обмежувались одноразовою годівлею. Дорослі самці в контакт з молодняком не входили. Також найбільш ймовірно, що найбільш рухомі зайченята знищуються в першу чергу хижаками.
Годівля чужих зайченят в умовах дикої природи, про що часто пишуть в науково-популярних виданнях навряд чи може бути навіть за умови появи альтруїстичних нахилів у поведінці через повну відсутність подібних фактів чи якихось обґрунтувань цього явища (Пшенников, Борисов, Васильев, 1988). А ось альтруїстична поведінка зайця русака стосовно своїх і чужих зайченят в умовах вольєри чітко проявляється (Белова, 1988). При цьому виділяють три стадії турботи про потомство. В другій стадії «основної поведінки» найбільш яскраво проявляється альтруїстична поведінка. В екстремальних умовах проявляється захист потомства та активна реакція на крик тривоги.
Звичайна добова норма споживання води русаком складає 250 г /ос., але лактуючі самиці випивали в 2 рази більше води. Внаслідок збіднення кормової бази знижується опірність протистояння хворобам (кокцидіоз, псевдотуберкульоз) організму у зайців (Hoesch, 1979). Внаслідок швидкого механізованого збирання урожаю та ранньої оранки на зяб на початку осені зайцям в сьогоднішніх наших умовах вже гостро не вистачає зелених і зернових кормів. Необхідно пам’ятати, що мікрофлора кишковика у русаків має погану здатність перетравлювати грубі стебла трав та солому, що лишається на полях. Ця обставина фактично обумовлює голодування для зайців. Тому в кінці літа у разі відсутності соковитих кормів на полях рекомендується організовувати штучну підгодівлю, влаштовуючи ранні посіви озимини. По можливості необхідно лишати невеликі ділянки з диким травостоєм (з гіркими рослинами), котрий досить охоче поїдається тваринами.
При проведенні полювання в угіддях необхідно створювати зони спокою. Полювання «котлом» має досить пагубні наслідки для популяції русака. А в разі його проведення не можна продовжувати відстріл до повного змикання котла, бо при цьому в кінці полювання відстрілюється велика кількість самок. У період сезону полювання в добре облаштованих мисливських господарствах можна вилучати до 75 % поголів’я зайців. Це робиться для того, щоб достатньо розріджувати популяцію для створення високих показників виживання молодняка в наступному році (Fanta, 1986). Вважається, що загальні закономірності і географічні відмінності динаміки чисельності зайця русака в Україні та вплив деяких антропогенних факторів на його популяцію до деякої міри є вивченим питанням (Волох і ін., 1988). Але в цій справі не потрібно видавати бажане, за дійсне. Потреба у проведенні детальних польових досліджень з використанням телеметрії та мічення окремих особин вушними мітками залишається. З апробованих міток і способів мічення для русака найбільш придатними виявились алюмінієві вушні кільця, а для дистанційного діагностування вкорочення вуха на одну чверть. Необхідно пам’ятати, що заєць лишається одним з основних видів мисливських тварин України і тому рівень наукових досліджень по даному виду повинен бути відповідним.
Методика вивчення харчування зайців по фекальних горішках і шлунках добутих тварин виходить з того, що в неоднорідному середовищі при наявності великої кількості кормових сільськогосподарських культур на полях для отримання достовірних (об’єктивних) результатів необхідна більш чисельна вибірка, чим у однорідних умовах, як наприклад, в районі Поліського заповідника (Homolka,1987). Розподіл скупчень екскрементів по території і їх щільність у різних біотопах є одним з найбільш об’єктивних показників просторового розміщення цих звірів. Для визначення складу кормів зайця-русака у відносно однорідному середовищі достатньо проаналізувати всього 5 – 10 зразків (фекалій чи шлунків), зібраних у різних типах місцезростання, а в межах отримання регіонального результату – всього 15 – 30 зразків в залежності від показників різнорідності середовища та сезону року. В більшості типів місцезростання русаки з’їдають приблизно однакову кількість кормових компонентів, але якість кормів суттєво знижується за сезонами року. Тому результати досліджень необхідно відносити до того часу року, в межах якого був зібраний матеріал. Даних про відмінність складу кормів в різних статей зайців фактично не зафіксовано. Літературні дані свідчать, що в цілому самці вживають 54, а самки 55 кормових компонентів. Різниця, як бачимо статистично недостовірна.
Роль погодних умов в різкому падінні чисельності зайців відома здавна. При цьому був встановлений і причинний зв'язок між тривалими періодами сухої погоди та кількістю добутих зайців (Spittler, 1987). Сприятливий вплив тривалого періоду сухої погоди завжди пов’язують з високим рівнем сонячної радіації. Завдяки високій інтенсивності ультрафіолетового випромінювання в суху погоду масово гинуть ооцисти кокцидій і як наслідок різко скорочується рівень смертності молодняку. Тому істотні падіння чисельності зайців можуть викликатись як несприятливими погодними умовами, так і безконтрольним полюванням, застосуванням гербіцидів, мінеральних добрив, впливом хижаків чи відбуватись з інших причин.
Проведені радіотелеметричні спостереження за випущеними в дику природу зайцями на 8, 14, 31 і 42 день після випуску дали змогу встановити, що тварини розселялись в радіусі до 1 км (Pepin, Cargnelutti, 1987). Протяжність активності в часі і відстані у зайців була вищою відразу ж після випуску, чим у кінцевому варіанті розміщення по території. Періоду кінцевого «обживання» території завжди передує певний час розселення зі зміною або зрідка без зміни місць денного відпочинку. В умовах Полісся та високого впливу на поведінку зайців хижаків, мисливців відмічається характерний розподіл індивідуальної території на пасовища та на місця денного відпочинку. Вони можуть бути віддалені одна від одної на 100 м і більше. При цьому були виявлені великі індивідуальні відмінності у поведінці, характері активності і величині переходів окремих звірків, котрі у великій мірі залежали від ступеня турбування та індивідуального досвіду (віку). При стежкуванні рисі було встановлено, що після невдалих нападів хижаків на зайців, їх подальша поведінка залежала передусім від часу доби. У вечірній час і першу половину ночі зайці відбігали на певну відстань і через деякий час після заспокоєння продовжували жирувати. У передранішні часи зайці при їх турбуванні йшли на денний відпочинок на звичні для них чи нові місця лежання із заплутуванням сліду.
При розведенні в неволі в зайчат найбільший відхід спостерігається у віці до 28 днів. Річна смертність дорослих звірків є значно меншою і часто складає всього 10 %. Випущені в природу зайченята у віці 2 – 3 місяців вже добре адаптуються до нового середовища за умови невисокої чисельності лисиці, яструба великого і інших хижаків. Середня відстань, на яку переміщались випущені русаки складала близько 235 м. Смертність русака в неволі є невисокою і питанням розведення цього виду в неволі необхідно приділяти більше уваги. В Україні розведення зайців в умовах неволі можна розглядати, як перспективну справу. При цьому необхідно приділяти належну профілактиці захворювань.
С. Жила
0 коментарі:
Дописати коментар