Саме у такий спосіб і на таких прикладах спробуємо розглянути пекучу проблему мисливців – раптову втрату на полюванні мисливського чотирилапого друга. «... січня, під час полювання в районі... зник собака породи... Кличка – ... Прохання повернути за винагороду. Контактний тел. ...» Такими і подібними зверненнями рясніють« Дошки оголошень» в районних та обласних товариствах УТМР, біля мисливських магазинів та в інших місцях. Але чи часто наші чотирилапі друзі повертаються до нас? Думаю, що ні. Іноді вони гинуть від вовчих іклів, зняті з гону по зайцю. Деякі душаться в браконьєрських петлях або в своїх власних нашийниках, зачепившись під час полазу в чагарнику за сучок, якщо господар, сподіваючись, що в нашийнику його собаку не приймуть за бездомного, залишить його на час полювання. Третіх просто відстрілюють на полюванні «бики з рушницею», які або в породах мисливських собак не розбираються і не розуміють, що у цього собаки господар є і він не марно по мисливських угіддях бігає, а звіра жене на мисливця, або їм просто пальнути захотілося. Однак частина собак лишаються живими і досить часто, за стандартною психологією мисливського пса, вони йдуть до першої-ліпшої людини з рушницею, котра дасть їм поїсти, вважаючи ту «надією і опорою» в житті. Саме тоді й опиняється ця людина перед спокусою: шукати господаря собаки або ж залишити тварину собі?
Мисливець, що має мисливського пса, якого вигодував з ложечки, виростив і виховав з цуценяти справжнього мисливця і друга, швидше за все, вчинить чесно – намагатиметься знайти господаря, аби повернути йому собаку. А от тюдина, яка вирощували собі не друга, а просто робочий інструмент для добування м'яса або взагалі до цього собаки не мала, але заздрила чорною заздрістю сабаківникам, буде довго думати. Адже при цьому доведеться серйозно співставити вартість робочого мисливського собаки, що потрапив йому до рук на халяву, і розмір винагороди за його повернення з тими неприємностями, які можуть у нього виникнути, в разі, якщо незаконно привласнений собака буде знайдений у нього справжнім господарем. До речі! Врахуйте ще й суто психологічний момент – наявність у таких людей підсвідомої, прихованої ворожості до інших мисливців: «Ага! Ось тут ти і попався! Нема в тебе вже собаки, не будеш тепер більше, ніж я хапати на полюванні... Ти собачку вигодував, виростив, виховав, а задоволення від полювання отримуватиму я».
Приблизно так різноманітні мудрагелі судять про всіх людей – лише по собі, зі своєї дзвіниці. На щось інше, хороше, добре їх не вистачає. Такий на гону не тільки зайця з-під чужого собаки забере, але самого пса вполювати може. «А шо? Він хапає, а мені зась?!» Я сам був свідком, як літній мисливець плакав над гончаком, убитим таким негідником. Їхав він у електричці, везучи додому вбитого чотирилапого друга, і відкрито плакав: «Ну, забрав зайця з-під собаки. То йди собі, радій. Дунай мені ще нажене. Так ні. Дочекався, погань, доки собака підійде до вбитого зайця, і другим пострілом поклав пса поруч! За що?! Що поганого він йому заподіяв?!»
Та не завжди так сумно завершуються подібні історії. Найчастіше собаку, що прибився на полюванні до мисливця або до сільського двору поблизу від місця полювання, люди лишають у себе. Одні чекають, доки господар сам з'явиться, інші просто користуються собакою, не намагаючись знайти його власника. Так у листопаді 2009 року у мисливця, який полював у Ніжинському районі Чернігівської області, зник ягдтер'єр. Тривалі пошуки в день полювання і в наступні дні виявилися марними – собака як крізь землю провалився. Розпитування мисливців прилеглих сіл, повідомлення про зникнення і прохання повідомити у разі появи пса також успіху не мали. І лише за місяць у тому самому селі, де мисливець шукав пса, у місцевих братів-мисливців ним особисто була знайдена згуба. «Нові власники» собаки і не думали повідомляти хоча б голові первинного мисливського колективу або в районну організацію про знайденого ними собаку, і спокійно залишили того в себе, присвоївши, таким чином, не майно, що їм не належить.
Що ж робити в такому випадку мисливцеві? Як вчинити, щоб захистити свої інтереси від таких ось охочих поживитися за чужий рахунок?! Насправді все простіше, ніж здається на перший погляд. Треба лише трішки розумітися на нашому законодавстві, яке, незважаючи на байдуже ставлення до нього основної когорти можновладців і агресивне небажання працівників міліції займатися якимось собакою, все-таки дає можливість поборотися.
Почнемо з першого. Що таке собака? Собака це майно, що належить конкретному власникові. Адже ця людина колись придбала собаку за власні кошти, вирощувала, годувала, доглядала, виховувала, витрачаючи на це значні грошові суми зі своєї кишені, а також свій час (який також, до речі, має певну цінність в грошовому еквіваленті). У ст.316 Цивільного кодексу України сказано, що: «Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі
інших осіб». Далі, ст.317 ЦК України визначає: «Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном». Таким чином, приходимо до незаперечного висновку, що собака з погляду Закону є цінним майном, що належить конкретній особі, яка в законному порядку придбала і належним чином утримує його, користується і розпоряджається ним у своїх інтересах і на свій розсуд.
Саме тут і настає момент істини – відкриваємо Кримінальний кодекс. Поки що достеменно на даний момент не встановлено – вкрали цього собаку братки-мисливці прямо на полюванні, крав і ховав один з них чи вони вдвох, за попередньою змовою групи осіб (двоє і більше) це зробили чи ж просто привласнили собаку, що випадково до них приблудився. Тому спробуємо розглянути всі варіанти.
У ст.185 КК України йдеться: «1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) – карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Крадіжка, вчинена... за попередньою змовою групою осіб, – карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк». Враховуючи, що крадіжкою в рамках Кримінального кодексу України на даний момент вважається таємне викрадення майна на суму понад 60 грн, любителям чужого «світить» конкретний термін, оскільки породистий мисливський собака коштує набагато дорожче.
Покарання за вбивство собаки або його серйозне поранення, тобто «Умисне знищення або пошкодження майна», теж передбачається Кримінальним кодексом України. Ст.194 КК України зазначає, що «1.Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років». Дехто може, звісно, дуже здивуватися й обуритися: «Як, за якогось собаку такі покарання?! Це ж лише пес!» Проте, якщо уважніше вивчити це питання, все стає на свої місця. Почнімо з того, з чого вже раз починали: собака це цінне майно. Зараз середня вартість породистого цуценяти мисливського собаки складає близько 500 у.о., дорослого собаки – від 1000 у.о. і вище, що в гривнях становить близько 4000 і, відповідно, 8000 і більше. Враховуючи, що неоподатковуваний мінімум доходів становить 17 грн, мінімальна сума, при якій може бути порушена кримінальна справа за вбивство чи поранення собаки, складає 850 грн. Та це лише покарання за скоєний злочин. А ще й заподіяну матеріальну і моральну шкоду відшкодовувати доведеться. А це вартість собаки плюс моральні переживання власника. Адже після вогнепального поранення мисливські собаки, в більшості випадків (особливо гончаки), до полювання вже не придатні – пострілів бояться, тому гнати звіра не будуть. Тому перш ніж піднімати рушницю на мисливського собаку, варто зазирнути у свій гаманець – чи вистачить там грошей на такі витрати?
З такими хапугами слід боротися наступним чином: негайно після виявлення факту крадіжки, вбивства чи поранення собаки потрібно подати відповідну заяву до районного відділу міліції за місцем скоєння злочину, в якій повідомити всі відомі обставини, прикмети собаки (можна додати його фотографію, якщо вона є) і дані про свідків цього правопорушення, якщо такі є. До заяви додається ксерокопія Паспорта мисливського собаки (можна додати довідку з свого районного товариства УТМР про реєстрацію мисливського собаки). Ці документи підтвердять право власності мисливця на тварину. А щоб у працівника міліції, який опікується перевіркою по заяві, не виникло бажання «сплавити» заяву про крадіжку на малозначимість, треба додати довідку від кінолога про вартість собаки цієї породи в місцевому регіоні. Працівник міліції, відповідно до вимог ст.97 Кримінально-процесуального кодексу України, протягом 10 днів зобов'язаний провести відповідну перевірку і ухвалити одне з двох рішень – або порушити кримінальну справу за фактом крадіжки майна, або відмовити в порушенні справи (вичерпний перелік підстав для відмови в порушенні кримінальної справи викладений у ст.6 КПК України). А у разі незгоди з прийнятим міліцією рішенням у справі мисливцеві можна звернутися з відповідною скаргою до прокурора району, на якого покладений обов'язок нагляду за законністю дій міліції, як органу дізнання.
Якщо ж собака просто приблудився і його привласнили, то кримінальна відповідальність не настає, складу злочину немає. Залишається лише відповідальність матеріальна і моральна. Адже собаку повернути потрібно. А яка ганьба перед оточуючими! Адже кожен мисливець, поставивши себе на місце власника собаки, відчуватиме до цих любителів отримувати все задурно неприховану ворожість: «Сьогодні їм до рук потрапив собака чужий, а завтра може бути і мій? То навіщо з такими водитися? Адже вони й мені таку підлість можуть зробити?!»
У цьому випадку набуває чинності Статут УТМР. Постраждалий мисливець, отримавши копію міліцейської «Постанови про відмову в порушенні кримінальної справи», де встановлено факт незаконного присвоєння сторонньою особою мисливського собаки (однак сам факт його крадіжки відсутній), може звернутися до районного або обласного товариства УТМР за місцем перебування на обліку правопорушника з відповідною заявою про скоєння мисливцем дій, що завдають моральної та матеріальної шкоди як йому, так і товариству в цілому. Відповідно до п.п. 3.6 Статуту УТМР, члени Товариства зобов'язані: «не вчиняти дій, що порушують етику товариських взаємин на полюванні, а також дій, що завдають моральної чи матеріальної шкоди Товариству».
П.п. 3.8 Статуту УТМР чітко визначає заходи громадського впливу на членів Товариства – порушників вимог Статуту. Заходи різні, залежно від тяжкості провини, однак у цьому випадку Статут визначає чітко: «...виключення з членів Товариства за дії, що завдають моральної і матеріальної шкоди Товариству або окремих його членів».
Факт незаконного привласнення чужого мисливського собаки встановлено, цими протиправними діями члену Товариства заподіяно шкоду як моральну (переживання під час пошуків зниклого собаки), так і матеріальну (незаконне привласнення сторонньою особою не належного їй майна, витрати на пошуки – бензин, транспорт, час пошуків). Таким чином, первинній організації і карти в руки. Саме вона, в першу чергу, відповідно до Статуту, мусить ухвалити це рішення. Крім того, таке право мають президії районної, міжрайонної, обласної, Кримської республіканської, Всеукраїнської ради УТМР.
Чи не простіше цим людям діяти в таких випадках, спираючись на чинне законодавство України? Ст.340 ЦК України визначає: «Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана протягом трьох днів заявити про це міліції або органу місцевого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, може на час розшуку власника залишити її у себе на утриманні...»
Ст.341 ЦК України (саме для випадку зі знайденням бездоглядного мисливського собаки) визначає, що, якщо протягом двох місяців після заяви про затримання тварини власника виявлено не буде або він відмовиться від нього, право власності переходить до особи, яка утримує цю тварину. Уточнюю, що цей строк починає обчислюватися не з того моменту, коли собака приблудився або був знайдений, а з моменту подачі письмової заяви про знахідку того, хто знайшов. Отримавши заяву, посадова особа, відповідно до вимог Закону «Про звернення громадян», зобов'язана вжити відповідних заходів щодо її розгляду. У даному випадку – розшукати власника собаки або направити заяву органу чи особі, яка уповноважена розглядати подібні заяви – Президії районної чи обласної організації УТМР, наприклад.
А щоб витрати на утримання знайденої тварини не стали безповоротними, ст.342 ЦК України передбачає: «У разі повернення бездоглядної домашньої тварини власникові особа, яка затримала тварину, та особа, якій вона була передана на утримання та користування, мають право на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварини, з вирахуванням вигод, здобутих від користування нею». Розмір винагороди за знахідку визначається у розмірі до 20 відсотків від її вартості, що вказується ч.2 ст. 339 ЦК України.
Ось такий виходить розклад. Тепер вибір за вами, колеги – або жити по-людськи, або по-вовчому, залежно від наявності (або відсутності) такої незрозумілої декому до кінця штуки, як совість.
С. Линник
0 коментарі:
Дописати коментар