Нарешті всі охочі мають змогу ознайомитися з довгоочікуваним третім виданням Червоної книги України: тваринний світ (далі ЧКУ). В це видання включено вже 542 види тварин. Але по кількісному складу видів лідирує ЧКУ рослинного світу, в котрій налічується 826 видів рослин. Третє видання ЧКУ: тваринний світ вийшло з запізненням в три роки і його появі ми повинні завдячувати не тільки великому колективу науковців, але і відповідному судовому рішенню, котре зобов’язало видати в короткі терміни ЧКУ. Тому подяку необхідно виголосити ще й ультразеленим.
Вихід Червоної книги – це визначна подія. ЧКУ – це найбільш об’єктивне джерело інформації по всіх рідкісних видах. Це і об’єктивний показник рівня наукової зоологічної роботи взагалі в Україні. Це і лице нашої національної комісії з питань ЧКУ. Це і високі вимоги до оформлення, до наукової достовірності викладеного матеріалу. Не варто зайвий раз наголошувати, що будь, які помилки, неточності у виданнях подібного рівня просто недопустимі.
Приємно, що з Червоної книги вилучили борсука, занесли до неї ведмедя. Приємно, що в ЧКУ не включили вовка і лося. Та на цьому мабуть приємні новини закінчуються. Насмішили і роздратували новими помилками. В Червоній книзі з’явився тхір лісовий (Mustela putorius)!? Шановні селяни, коли у вашому курнику буде бешкетувати тхір, то пам’ятайте про те, що це вже представник Червоної Книги! Тут очевидна помилковість і механічне “перенесення” інформації з Європи в Україну. Цей вид ще досить звичайний вид в наших населених пунктах.
Рибалкам необхідно бути також досить обережними, бо в ЧКУ є велика кількість видів риб. Список риб вражає і складно зрозуміти, як рибалки зможуть запам’ятати і визначати наведені види. Більшість риб з ЧКУ через рідкісність і невеликі розміри промислового значення не мають. Виняток складають об’єкти сувенірного вилову - горбань темний, морський коник, морські голки. Минь річковий, харіус європейський, карась золотистий, марена (різні види), шемая (різні види), підуст, ялець – це риби аматорського вилову. В ЧКУ потрапили і цінні осетрові (промислові) види, але чисельність їх нині теж впала до критичної межі. Для золотистого карася та осетрових існують технології вирощування і можливо в нас з’являться подібні підприємства.
На мою особисту думку в ЧКУ необхідно було би навести разом з українською та латинською назвою видів, ще і російську. Це набагато би спростило її читання журналістами, практиками мисливського і рибного господарства. В другому виданні в кінці книги був наведений українсько-російський словник назв тварин, занесених до ЧКУ. Я майже впевнений в тому, що мало хто з нефахівців зможе відповісти, як на російській мові буде звучати “нерозень”, “чернь білоока”, “кульон”, чи “крех”? А це для багатьох мисливців відомі птахи - “серая утка”, “белоглазый нырок”, “кроншнеп”, “крохаль”. В ЧКУ виняток зроблено для “пухівка”, де в дужках наведена ще одна назва “гага”.
Серед розділів ссавців ЧКУ найбільш солідно виглядають нариси по рукокрилих. Фотографії всіх видів кажанів дуже високої якості. Відразу ж помітно, що в нас склалась сильна група теріологів, котрі спеціалізуються по рукокрилих. Проте з незрозумілих причин в ЧКУ включили всіх рукокрилих, в тому числі і звичайні види!? Гортаючи сторінки цього розділу, відразу ж на очі потрапляють деякі недоречності. Так на ст. 512 під латиницею (Vespertilio murinus) читаємо лилик двобарвний, а на наступній 513 ст. цей вид описується вже, як лилик двоколірний. Хоч це слова і синоніми, але в термінології подібні розходження неприпустимі.
Неприємно вразила робота літературних і наукових редакторів. Таке враження, що вони були відсутні. В попередньому другому виданні ЧКУ склад комісії з питань ЧКУ нараховував 43 члени, а в третьому – всього 21! В другому виданні були наведені зміст Положення про ЧКУ та науковці, котрі здійснювали загальну наукову редакцію статей по розділах. В третьому виданні відсутній зміст діючого Закону України “Про ЧКУ”, як і відповідальні редактори за розділами. Відсутність такої інформації ускладнює розуміння наведених охоронних категорій, певних положень у поданому тексті, як і неможливість відшукати відповідальних за таку велику кількість помилок. В Законі про ЧКУ наведені категорії, котрі докорінно відрізняються від міжнародних: зниклі (види, котрі після проведених пошуків не були виявилені); зниклі в природі (види, котрі збереглись лише у спеціально створених умовах); зникаючі (види, які перебувають під загрозою зникнення у природних умовах і збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій); вразливі (види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії зникаючих, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій); рідкісні (види, популяції яких невеликі і на даний час не належать до категорії зникаючих чи вразливих, хоча їм загрожує небезпека); неоцінені (види, про які відомо, що вони можуть належати до категорії зникаючих, вразливих чи рідкісних, але ще не віднесені до неї); недостатньо відомі (види, які не можна віднести до жодної із зазначених категорій через відсутність необхідної інформації).
По багатьох видах з природоохоронними статусами є недоречності. Так видра має статус неоцінений, хоч це досить непогано вивчений. Вражає статус досить відомого всім практикам мисливського господарства тхора лісового – неоцінений. Нам мало відомо про чисельність ведмедя (зникаючий), кота лісового (вразливий). Я не згоден з тим, що ведмідь у нас має такий високий статус і він найближчим часом вже зникне в наших Карпатах. Невідповідність статусів відразу стає очевидною, коли порівнювати таксономічно близькі види. Так лунь польовий при чисельності в 10-20 гніздових пар має статус рідкісного, а лунь лучний при чисельності 2-3 тис. пар – вразливого!? Зовсім відсутня логіка, бо близький вид з чисельністю вищою, чим на порядок, вважається більш рідкісним. Інший приклад, стерв’ятник перестав у нас гніздиться, але він так і не отримав статусу зниклого в природі. Зубр ще зустрічається в природі, але вже має статус “зниклого в природі”. Гриф і сип повинні б отримати в ЧКУ статус зникаючих видів. Разом з тим тетерук і глушець ніяк не можуть бути визнані зникаючими видами, як і орябок вразливим. Всі тетерукові повинні мати статус рідкісних видів.
Картографічний матеріал, наведений в ЧКУ, дуже часто не відповідає реаліям. З ареалу сірого журавля випали дві області Житомирська і Рівненська, де цей вид є найбільш чисельним в Україні. Північ Житомирщини випала і з ареалу чорного лелеки. Чомусь відсутній на півночі Житомирщини і чорний шуліка, змієїд. З тексту по бородатій сові можна довідатись, що на півночі Житомирщини гніздиться близько 80% популяції, але на карті розміщена всього одна точка. Ареал ведмедя “виліз” в Закарпаття в район м. Виноградів. Перегузня (родина куницеві) при чисельності в 100 особин, має статус рідкісного, а не зникаючого виду. Не можна зрозуміти і ту обставину, як може 100 особин перегузні розділитись між такою великою кількістю місць знахідок на карті (34)! В рисі ареал, як і у ведмедя вийшов в безлісі ділянки Закарпаття. А місце постійного перебування рисі позначене на північному боці Києва! По правобережному Поліссі всі точки поширення рисі пройшлись по долині р. Уж та безлісому Овруцько-Словечанському кряжу. Всі точки необхідно розмістити вздовж кордону, бо саме там розміщені найбільш високі щільності виду.
Дані по чисельності в деяких випадках відсутні, в інших вражають своєю наближеністю. Так чисельність зубра “менше 200 особин” при зовсім незрозумілому статусу “зниклий у природі”. Чисельність видри понад 10 тис. особин, хоч чисельність цього виду в попередньому виданні ЧКУ становила всього 1,5 – 2 тис. особин!? Подібного зростання чисельності по Поліссю не спостерігається і такий стрімкий ріст не можна пояснити для всієї України. То в якому виданні була допущена помилка? Для чорного тхора підставою для занесення в ЧКУ, судячи з тексту, є дані по щільності популяції на заплавних островах Дніпра (1,4 – 1,7 ос./100га)! Але це є абсолютна нормальна зимова щільність популяції для такого хижака, як тхір. Вислів стосовно зайця-біляка про те, що “до останнього часу вважався зниклим” зовсім не відповідає дійсності. І в районі Поліського заповідника вид постійно реєструвався з 1986 р. Звідки взялась цифра всього до 50 ос. по чисельності зайця біляка в Поліському заповіднику і його околицях, а це, судячи з тексту, весь північ Рівненської і Житомирської областей?!
Вечірниця руда при вразливому статусі має суцільне поширення і дані по чисельності – “в місцях розмноження – нечисленний, місцями звичайний”! Як термін звичайний може прирівнюватись до вразливого? Ідентична ситуація і з іншими двома видами рукокрилих – нетопиром Натузіуса та кажаном пізнім. Для бородатої сови в ЧКУ наведена чисельність в 20 – 35 ос., що є дуже заниженою. Але навіть у випадку достовірності даних по чисельності в 25 – 35 ос., то як може відповідати така низька чисельність статусу “рідкісний”? Для порівняння, такий же статус “рідкісного виду” має і болотяна сова при гніздовій популяції в 850 – 1700 пар!? Складно вести мову про те, що чисельність багатьох видів в ЧКУ відповідає дійсному стану в природі або наведеному статусу або елементарній логіці. Так чисельність сірого журавля в Поліссі занижена на порядок! Подібні недоречності можуть привести і інші фахівці - ентомологи, іхтіологи…
У багатьох випадках дуже складно погодитись з авторами стосовно статусів рідкості для видів ЧКУ. Так для горностая наводиться досить об’ємна наукова література. Цей вид легко визначається в природі і йому надано статус “неоцінений”. Горностай достатньо відомий багатьом теріологам і ситуація по даному виду для України відома. Достатньо при цьому було провести опитування. В третьому виданні ЧКУ зовсім не пояснюється, з чим пов’язана зміна статусу виду у порівняні з другим виданням. Наприклад, заєць білий та кіт лісовий у другому виданні мали статус зникаючого виду, а в наступному вони вже всього навсього рідкісний і вразливий. І тому повинні би бути, якісь позитивні фактори для такого різкого покращення статусу популяції чи пояснення в можливих помилках у встановленні категорій? У більшості випадків причина зміни статусу криється не в реальних змінах чисельності видів, а у більш точному визначенні в третьому виданні ЧКУ чи в суб’єктивній оцінці авторів. У більшості випадків чисельність наводиться в експертній оцінці, а не в реально проведених обліках.
Звичним в ЧКУ є вживання російськомовних слів, котрі зустрічаються навіть у видових назвах. Так російська назва “Соня садова” потрапила в ЧКУ, хоч здається давно вже усталеною є “вовчок” (ст.524). Цей вид під назвою “вовчок” був представлений і в попередньому виданні ЧКУ. Схожа ситуація з полівкою сніговою та татранською. В назві нарису фігурує “полівка”, а далі в тексті читаємо “нориця”. Для наукових видань існує така традиція, коли опісля видання виявляються помилки і “опечатки”, то їх друкують на окремому вкладеному в книгу аркуші. Термін “краї лісових ділянок” просто ріже слух (в укр. мові є узлісся, прим. авт.) (509). Порахувати всі редакторські помилки просто неможливо: “зелени” (ст. 532), “голова крупних розмірів”, (ст.537), “землерійками”, “виплоді”, “щенята”, (ст. 543), “старих ділянок старого лісу” (ст. 469), “сінокоси” (с.551) і ін.
З тексту ЧКУ не можна зрозуміти, який зміст автори вкладають у поняття “мисливський вид”? В законодавчих документах України до категорії мисливських видів відносять усі ті тварини, на котрі може здійснюватись полювання. Це може статись в однаковій мірі, як в ході офіційно дозволеного, так і браконьєрського полювання. По суті до мисливських тварин відносяться всі види, котрі можуть відстрілюватись мисливцями. Раніше в радянські часи до категорії мисливських видів відносили навіть денних хижих птахів, сов і такі проблемні види, як ворона, грак і їх вивчали мисливствознавці. Чому? Бо ці види відігравали певну роль в мисливському господарстві. Всі мисливські види в свою чергу поділяються на дві групи: дозволені до полювання і заборонені. Здається все логічно. Червонокнижні види не мають статусу дозволених для полювання, але для них в законодавстві прописана процедура видачі дозволів на відстріл чи відлов. Віднесення рідкісних видів до категорії мисливських необхідне, бо в іншому разі мисливці-браконьєри не можуть затримуватись на полюванні і користувачі мисливських угідь не будуть нести відповідальності за незаконний відстріл мисливських видів. Тому, нісенітницею буде виглядати ситуація, коли мисливці відстрілюють “немисливські” види з ЧКУ. Бо за визначенням на них полювання не може бути. Законодавство не повинно мати протиріч.
Взагалі такі і подібні проблемні питання повинні були б чітко прописані в мисливському законодавстві та в Законі про ЧКУ. Нечіткість формулювань в законодавстві часто приводить до того, що науковці та природоохоронці плутають термін “мисливський” вид, з дозволеним для полювання. Як наслідок невизначеності з терміном “мисливський вид” і різноманітністю точок зору на це питання, у видових нарисах ЧКУ для “мисливських” видів в пунктах “Режим збереження популяцій та заходи з охорони”, “Господарське і комерційне” значення можна прочитати будь-яку оцінку в залежності від особистої думки авторів. Так для коня дикого (об’єкт екотуризму), зубр (традиційно мисливський вид), рись, лісовий кіт, норка європейська, горностай (в минулому мисливський вид), тхір степовий (раніше був мисливським видом), тхір лісовий, видра, ведмідь (мисливський вид), тетерук, глушець (в минулому мисливський вид, на який заборонене полювання), балабан (“має місце браконьєрський відлов, нелегальні утримання і торгівля соколами, тому слід переглянути чинне законодавство з метою віднесення цієї діяльності до кримінальних злочинів”; тут замість значення звучать пропозиції, прим. авт.), беркут (має місце браконьєрський відстріл), заєць білий (в Росії є об’єктом промислу). Особливо шокує останній вислів. Слово “є” означає сучасний стан. Виявляється, що в Росії все без змін, як і сотні років тому. Бідні мисливці “опромишляють” зайців-біляків, для того, щоби на хутрі і м’ясі цього виду заробити гроші для власного проживання. Промисел – це радянських часів термін, котрий стосувався “промислового” (читай професійного) полювання, коли людина добувала тварин для подальшої реалізації продукції і отримання коштів. На промислі як хутрових звірів так і зайців частіш за все використовували самолови (петлі, пастки-капкани).
Малозрозумілою виглядає маніпуляція з назвою коня Пржевальського (E. f. przeewalskii). У видовому списку ЧКУ наведений кінь дикий (тарпан) (Equus caballus). Якщо подивитись у природоохоронний статус, то він значиться як “зниклий у природі”. Дійсно наш тарпан зник і ні в природі, ні в неволі не зустрічається. Але далі в нарисі ЧКУ можна прочитати, що в Чорнобильській зоні перебуває в дикому стані! Але це ще не все. В розділі “Чисельність і причини її зміни” читаємо: “Розмноження в природі почалося в 1998 р….”. Остання теза “Розмноження в природі…” протирічить першій “зниклий у природі”. Разом з тим у нарисі ви ніде не знайдете інформації українською мовою про назву підвиду коня, про котрий йдеться мова! А це кінь Пржевальського, котрого уже зовсім недавно вселили в Чорнобильську зону в історичний ареал зниклого лісового тарпана (E. c. silvaticus). Чому про лісового тарпана в Україні, як і в ЧКУ вже ніхто не хоче згадувати, хоча останнього лісового тарпана добули в 1814 р. в нинішній Калінінградській області!
Процедура надання природохоронного статусу та встановлення режиму охорони для ряду поліських периферійних видів, котрі стають багаточисельними мисливським видами на північ від України, має ряд особливостей. Благополуччя виду на периферійних ділянках ареалу у великій мірі чи навіть перш за все пов’язане із ситуацією всередині ареалу і при погіршення ситуації з видом (при депресії) ареал буде відходити в бік оптимуму. Тому всі наші бореальні види від лося, рисі, тетерукових і до сичиків, бородатої сови є досить вразливими до впливу негативних факторів. Ускладнює охорону даних видів і глобальне потепління. Тому всі особливості “режиму збереження…” повинні містити таку міру, як скоординовані дії з Білоруссю чи Росією. Для охорони перелітних мисливських птахів і передусім для мисливських водоплавних в межах Європи необхідно ставити питання про необхідність квотування їх добування під час прольоту, не виокремлюючи їх на весняне, зимове чи осіннє. Треба вести мову про квотування загального добування водоплавних окремими європейськими країнами, а не про повну заборону полювання тільки на зворотному шляху - від зимівлі до місць гніздування. Такий підхід ставить у вигідні умови передусім західні європейські країни і навпаки є невигідним для Росії, України, Білорусі. Розмір квот на відстріл і на кількість мисливцеднів необхідно встановлювати, виходячи з розмірів територій та вкладу окремих країн у відтворення популяцій пролітних птахів. Необхідно чітко визначитись з тим, що локальні дії для пролітних птахів не можуть мати ефективних результатів.
Формальне внесення малої білолобої гуски, чи баранця великого (дупеля) до ЧКУ, в інші природоохоронні списки не матиме особливого практичного значення бо під час полювання мисливці не відрізняють цих птахів від інших видів. А стосовно білолобої гуски то навряд це зроблять і фахівці без бінокля. Неможливо погодитись і з пропозиціями щодо режиму збереження тетерукових птахів. Штучне розведення цієї групи птахів на відміну від фазанів, дроф, водоплавних надзвичайно складне і навряд коли небудь в перспективі ми зможемо мати відпрацьовані технології масового розмноження їх в неволі з наступним випуском у природу.
І як можна виконати всі наведені в ЧКУ заборони на практиці!? Для тетерукових читаємо: “Слід заборонити збір ягід, прокладання туристичних маршрутів та випасання худоби у гніздових і виводкових стаціях. Регулювати чисельність бродячих котів…” Тетерукові види мають досить високий потенціал розмноження в разі створення оптимальних для них умов. Великий відхід у цих видів від хижаків запрограмований. Суть в тому, що в минулому тетерукових багато відстрілювали в їх гніздових та виводкових стаціях. Тут було багато хутірних поселень, але і тетерукових було вдосталь. Тому вся інформація для ЧКУ повинна базуватись на реальних дослідженнях, а не на звичайній логіці. Найбільш проблемним для тетерукових є перехід лісового господарства на сучасні інтенсивні технології вирощування деревостанів з максимальними показниками хвойного пиловника. І це головна проблема падіння чисельності в Європі і в Україні. Сучасне лісове господарство та тетерукові – речі несумісні. Полісся є периферією ареалу і тому в часи депресії перебування цих видів є проблемним. Найвища щільність популяції тетерука в наш час в Поліссі спостерігається в районі відселеного села Далета, де зберігся якраз відгінний випас худоби і завдяки пожежам 2002 та 2009 р. тут збереглись в продуктивному стані вересовища. Ранньою весною перед початком токування на узліссях зграї тетеруків нагадують зграї сірих ворон чи граків.
Дуже яскраво, по-святковому виглядають малюнки птахів, виконані І. І. Землянських, але вони, мабуть, були розраховані на польові визначники птахів. Фотографії лісового кота, рисі, ведмедя, зубра, коня Пржевальського, зроблені в умовах неволі, окрім невдоволення нічого не викликають. Ведмідь і рись знаходяться у вкрай “замученому” вигляді. Відчувається, що тваринам жарко. Але найбільш цікавою в ЧКУ є фотографія видри і вона заслуговує на те, щоби її прокоментувати. До речі, це одна з кращих фотографій в ЧКУ. Зразу ж видно, що її готували професіонали. Видра тримає живу рибу в роззявленій пащі і знаходиться поблизу води. Здається, унікальний знімок. Але хутро сухе!? “Вийшла сухою з води”. Насправді це звичайне опудало і виготовлене за старими технологіями – “набивкою”. Його винесли в природу, а підставку замаскували травою. Задні кінцівки через це глибоко загрузли в землю. Під час останньої поїздки в сусідню Білорусь я привіз прекрасно оформлені фотоальбоми. Фотографії чи малюнки з ЧКУ мали би демонструвати не тільки зовнішній вигляд тварини, але і її красу, довершеність. Фотографії “мисливських” ссавців з ЧКУ можуть бути яскравим прикладом того, як це не потрібно робити. І вони добре доповнюють лише інші негативи ЧКУ.
Взагалі ж, для таких видань, як ЧКУ необхідний більш численний редакторський колектив з науковців, з тим щоби виключити суто наукові неточності та зробити виклади окремих видових нарисів більш однотиповими. Вже давно в Україні необхідно запровадити систему малих грантів для проведення польових досліджень. Який сенс науковцям працювати в полі, коли хтось може елементарно подавати сумнівної якості матеріал в ЧКУ. Офіційне видання ЧКУ видається невеликим тиражем і є науковим документом, на який змушені всі будуть посилатись як мінімум впродовж наступних 10 років. Тому наукова достовірність фактів повинна бути поза будь яких сумнівів.
Сьогодні дехто навіть вже пропонує впродовж наступних 2-3 років перевидати ЧКУ з тим, щоби виправити допущені помилки, замінити фотографії, доповнити списки літератури. Але подібні пропозиції абсолютно нездійсненні, бо видання ЧКУ вартісне у фінансовому плані.
С. Жила
0 коментарі:
Дописати коментар