В анкеті, яку розповсюджував на виставці IWA 2008 німецький журнал VISIER, відвідувачі з числа мисливців мали відповісти в тому числі на запитання “з якою зброєю ви найохочіше ходите на ходове (себто – не з вишки) полювання на копитних?”. Статистичні дані зібрані таким чином висвітлюють цікаву картину ринку сучасної нарізної мисливської зброї. Так, найбільш популярними залишаються традиційні магазинні карабіни з поздовжно-ковзаючим затвором з поворотом – 34,92 %. Але друге місце посідають вже самозарядні карабіни (23,81 %), що свідчить про зміну традицій навіть в консервативному середовищі німецьких мисливців, де і сьогодні, повірте Авторові на слово, з’явитися на полювання з поважними людьми в камуфляжі означає виявити крайню нетактовність. Ще більш несподівано третє місце посіли конструкції зі скобою Генрі – 12,70 % (а якісь двадцять п’ять років тому подібне було просто неможливим!). Карабіни з двотактним затвором (поздовжно-ковзаючим без повороту) обрали 11,11 % респондентів, що свідчить про очевидну монополію виробів від “Блазер”, позаяк конкуруючі конструкції – in-Line та Pump-Action зібрали, відповідно, лише 1,59 % та 4,76 % голосів.
Натомість, різновиди зброї, з якою ще чверть століття тому в Центральній Європі повсюдно полювали на копитних, значно втратили на популярності. Так, двоствольні штуцери зберегли лише – 6,35 % прихильників, комбіновані куле-шротові трійники – 3,17 %, інші комбінації (дво- та чотириствольні) – 1,59 %.
Мають рацію ті з маркетологів, які говорять, що в мисливському середовищі відбулася зміна поколінь. Нова генерація мисливців бажає мати зброю, яка б більш відповідала їх уявленням про “хай-тек”: більш влучну, більш дальнобійну, більш потужну, зрештою – більш дорогу. Зі зростом рівня життя потенційних споживачів робоча зброя мисливців старшої генерації просто не находить збуту через комісійну торгівлю.
Як на цьому тлі виглядає ситуація в Україні? Помітне зростання кількості нарізної зброї в приватній власності в Україні (коли в 1991 р. нараховувалось 7937 власників та 8709 одиниць нарізної зброї, то вже в 2002 відповідно 35358 та 40290) відбулося за рахунок розповсюдження саме самозарядних моделей калібру 7,62х39 та 7,62х54R, які зараз становлять до 85 % арсеналу нарізної зброї. Коли вирахувати 15 % від 40000 приходимо до висновку що Україна все ще залишається типово “рушничною” країною, як і сусідні Росія, чи братня Туреччина. В цій якості ми навіть впливаємо на регіональний ринок боєприпасів – переважно, турецького виробництва. Як використовувати нарізну зброю український мисливець вчиться саме зараз.
Обнадійливим в сенсі зростання культури полювання виглядає такий помітний вже тренд, як пошук споживачем потужної великокаліберної зброї в нижчому ціновому сегменті. Інша справа, що задовільнити такий попит українська торгівельна мережа неспроможна в принципі. У всій Європі карабіни такого цінового класу виробляють шляхом конверсії застарілих військових зразків, що дає роботу багатьом зброярським майстерням у таких країнах як Австрія, Швейцарія. Норвегія, Швеція, ФРН, зрештою – цілим фабрикам в Чехії, Угорщині, Сербії. На жаль, в Україні праця, в тому числі – зброярська, не в пошані. Наявні законодавчі акти ставлять хрест на подібній діяльності, ідеальній для дрібного бізнесу.
Натомість великі дилери зброї в Україні продають вироби відомих брендів. Вони мають можливість юридичного супроводу процесу отримання дозволу та купівлі нарізної зброї, що дозволяє їм формувати споживацьке середовище – але лише навколо власного асортименту. До речі, добирається він вкрай суб’єктивно, за критерієм співвідношення найнижчої оптової ціни та відповідної їй якості. Наслідком цього є рекламації, з якими споживачі звертаються до зброярів. І лише поява в Україні великих транснаціональних торгівельних мереж, таких як Frankonia Jagd чи Kettner, дозволить українському споживачеві отримувати вироби рівної якості, і то – лише в теорії.
Першою помилкою, яку робить український споживач на шляху купівлі мисливського карабіна, є вибір на користь самозарядної конструкції. Адже переміщення значних мас – рухомих частин автоматики, по площині зброї в процесі пострілу негативно впливає на влучність кожного окремо взятого пострілу. На відміну від військового стрільця, мисливець не веде загороджувальний вогонь зі щільністтю від 2-х куль на погонний метр фронту. А думка про те що два погані постріли гірші за один добрий, приходить вже після полювання. Чому наше покоління, ті кому зараз під п’ятдесят і хто має понад двадцять років мисливського стажу, починало полювати з одностволками? Відповідь очевидна – щоб навчитись не марнувати можливість єдиного пострілу. Досвід інструкторів зі стрільби, наприклад – комплексу “Сапсан-Спорт”, підтверджує, що і зараз одноствольна магазинна зброя, чи то помпова, чи то карабіни-“болтовики” (з поздовжно-ковзаючим затвором) порівняно легше засвоюється при навчанні і дозволяє отримувати кращі результати, ніж самозарядна. Очевидно і те, що стрілецька практика виявляє і вдалі моделі самозарядної зброї, але в кожному разі – без фахової поради споживачеві не обійтися. Повірте мені на слово, без зброяра ви такого собі понакуповуєте… Загалом, будьте обережні, як і на всякому ринку. І не вбачайте в продавцеві фірмового магазину партнера в акті “купівлі-продажу”. Насправді він продає бренд, а вам потрібен карабін.
В. Артеменко
0 коментарі:
Дописати коментар