Кабана зайвий раз описувати не буду, практично кожен мисливець міг бачити цього могутнього звіра коли не в угіддях, то в телепередачах про полювання чи, на крайній випадок, на фотографіях у нашій газеті. Зайве також говорити, що кабан надзвичайно бажаний трофей для мисливця. Я особисто опитав близько ста чоловік. Запитання було лише одне: "Уявіть собі таку ситуацію, що ціни на ліцензії стали однаковими для всіх копитних. На якого звіра ви б оформляли дозвіл на полювання?" Лише три відповіді мали розбіжність з більшістю. Два мисливці хотіли б полювати на лося за умови, що воно буде індивідуальне, а ще один сказав, що віддає перевагу оленям-рогачам, також індивідуально. Усі інші мисливці одразу називали кабана, хоча способи його добування вибирали різні. Але кабан і лише кабан. Отже, поговоримо про колективне полювання, як найдоступніший спосіб для пересічного українського мисливця.
Усе дійство починається зі зборів на полювання та формуванням команди. Ще до виїзду керівник колективу повинен перевірити наявність у своїх людей посвідчень мисливця, контрольних карток обліку добутої дичини, чи проплачені членські внески за цей рік та чи не минув термін дії дозволу на зброю. Також заздалегідь у мисливському господарстві потрібно вияснити, чи доцільно брати з собою мисливську нарізну зброю. Правилами облавного полювання забороняється використання зброї військового зразка (ОП СКС, СВТ, СВД, КО-44) переробленої зброї ("Сайга", "Вепр", "Тигр"), та напівавтоматичної зброї з магазинами більш ніж на два набої. У разі, коли ємність магазину в зброї більша, необхідно встановити в магазин обмежуючу вставку, яка не дозволить зарядити в магазин більше двох набоїв. Мисливець, який має напівавтоматичну рушницю без обмежувача, в угіддях буде вважатися порушником правил. Єгер в такому випадку має повне право відсторонити його від полювання та використовувати, в кращому разі, в якості загонича. І не варто після цього сердитися на єгеря, він лише виконує свою роботу.
До обов'язків єгеря також входить перевірка документів, що забезпечують право на полювання, проведення інструктажу з техніки безпеки та коротке інформування про час полювання та особливості поведінки звіра в угіддях. Єгер організовує загони та контролює результати пострілів і поведінку мисливців. Коли учасниками полювання допущені незначні порушення правил, керівник колективу має повторно вишикувати мисливців для інструктажу. У разі грубих і свідомих порушень єгер, попередньо повідомивши адміністрацію господарства, має право полювання припинити. Переговори з єгерем повинен проводити один лише керівник колективу. Керівник полювання (єгер) несе особисту відповідальність за проведення та результат полювання. Його обов'язок забезпечити вихід ліцензійного звіра на стрілецьку лінію. У разі, коли цього не відбулося, колектив має право наполягати на повторному полюванні. Керівник колективу відповідає за поведінку мисливців.
Інструктаж по ТБ, та вся додаткова інформація слугує для результативності та безпечності полювання. Але головною, в першу чергу, слід ставити безпеку учасників полювання. Погодьтеся, що навіть найбільший кабан не вартий людського здоров'я, чи (упаси Господи!) життя. Також від особистої поведінки кожного мисливця залежить атмосфера полювання. Буває, що недостойна поведінка одного чоловіка переводить полювання із категорії свята в тяжку повинність. У такому випадку у всіх одна думка: "Хоч би швидше закінчився цей день". Тому, якщо у вас якісь життєві негаразди і ви не певні, що зможете себе тримати в руках, краще відмовитись цього разу від поїздки на облаву. Існує категорія людей, які завжди і всім та усіма невдоволені. І номер їм дістався найгірший, загоничі "не так" гнали, і угіддя не такі багаті, як він десь колись полював. Це категорія "нитиків" і, як правило, таких людей під різними приводами від колективних полювань "відшивають" самі мисливці, щоб не псувати собі настрій.
Слід сказати, що й досвідчений єгер не може гарантувати наявність звіра, навіть в його улюблених місцях. Адже його звідти можуть сполохати грибники, заготівельники дров, чи гамірна екскурсія школярів. Місця, де зупиняється кабан, різняться в залежності від пори року, та віддаленості від кормових полів. У літній, та ранньоосінній період вони віддають перевагу посівам гороху, потім раннім зерновим, та гречці, в міру їх достигання, а свої лігвища влаштовують у вологих місцях, де їм легше переносити спеку. У кінці липня, при появі на кукурудзі качанів, кабани харчуються переважно цими ласощами. Там же, серед росяних стебел, вони залишаються днювати. З цього часу кукурудзяні поля стають для кабанів рідною домівкою. Залишають її вони лише вночі, для того, щоб напитися води та розім'ятися. У кукурудзі кабани сидять до тих пір, поки комбайни жатками під зад не випхнуть їх звідти.
Із настанням холодів кабани перебираються на "зимові квартири". Це затишні зарості комишів (навіть коли вода ще не замерзла, вони намощують для лігвищ «диванчики»), порослі соснами і терником затишні балки, де ніяк розгулятись холодним вітрам. Мороз кабанам не страшний, адже в майстерно вимощеному затишному кублі завжди тепло. По чорнотропу, та за відсутності собак, що притравлені по кабану, звірів з насидженого місця вигнати проблематично. Саме від старанності загоничів та їхньої "полазистості" на 80% залежить успіх полювання. Свиня з виводком, а тим більше сікач-одинак по голосах загоничів чудово орієнтуються наскільки серйозна чекає на них небезпека. Коли загонич, що називається "пре" через терник прямо на лігво, тоді звір зривається з місця й виходить, як правило, по своїх звичних лазах. Якщо ж кабан побачить чи почує, що загонич пройде тільки поруч, то спокійно пропустить його, тихо встає і йде в протилежному загонові напрямку, або ж залишається лежати на місці.
Одного разу під час промислового відстрілу я проганяв урочище, в якому був уперше. Пройшов я з голосом по наміченому азимуту, але звір на номери не вийшов. Незадоволений єгер обходу запитав мене чи проходив я через терник. А я пройшов поруч з ним за пару метрів, та й було там того тернику, метрів п’ятдесят, не більше. «Зараз я піду сам один і вижену кабана», - сказав єгер і пішов обходити балочку, яку ми щойно прогнали. Через п’ятнадцять хвилин пролунав його голос: «Пильнуй! Пішов!». Невдовзі кабан вийшов на стрільців і ліг після влучного пострілу. Загоничі ж стояли позаду стрілецької лінії в ролі статистів, розкривши від здивування роти, адже гнали вони справді добросовісно. Цей випадок переконав мене, наскільки успіх полювання залежить від загоничів. Звертаю на це увагу тих керівників колективів, які вважають, що в загін досить три-чотири чоловіки, а на номери потрібно поставити максимальну кількість стрільців, щоб надійно перекрити всі можливі і неможливі шляхи кабанів. Адже виходить, що перекрили-то надійно, але без толку, бо звіра виганяти було просто нікому!
Наведу ще один вже свіжий приклад подібного випадку. Цього року в урочищі Голуб ліс я вів загін. Двох людей відправив іти по правому боці, а сам з двома мисливцями пішов у зарості аморфії, що густо поросла кропивою та заплелась хмелем. Місце це "кріпке", тож кабани його полюбляли. Своїх напарників проінструктував додатково про особливості загону.
- Я продиратимусь по центру, а ви по боках, метрів за тридцять. Зрозуміли?
-Так. Ми ж не новачки!
Коли почали загін, то я зрозумів, що мої компаньйони вирішили не заходити в зарості, а просто з галасом пройти поруч чистим місцем. На мої прохання підтягнутися до мене вони не реагували. І тут, попереду загойдався кущ і я почув стрибки звіра. Я вийшов прямо на тепле сухе лігво (погода тоді була сира). На опалому листі добре виднілися сліди від стрибків кабана, яких він зробив штук шість. Далі він не побіг, а тупцював на місці, про що свідчило перемішане з землею листя. Потупцювавши звір повернув назад, дугою обминаючи мене. І втік! Коли б загоничі йшли по наміченому маршруту, цього б не сталося.
Як бачимо, роль загонича малоприємна і, загалом, невдячна (адже у разі успіху хвалять стрільця, а не загоничів), але кожен мисливець повинен добросовісно виконувати цю справу. Ось уявіть собі, що ви в своєму загоні «просачкували» потім, у наступному "профілонив" вже ваш товариш. Що в результаті маємо? Насправді успіх залежить від повної самовіддачі всіх учасників полювання.
Наявність снігового покриву і робочих собак набагато спрощує завдання загоничів. Обізвався собака – і все зрозуміло – звір в загоні. У такій ситуації ближній до собаки загонич підвертає на голос, щоб звір зрозумів, що відстоятися йому не вдасться. Найтяжче і найскладніше загоничам доводиться працювати в очереті. Там кабани чують загоничів, а також чудово чують стрільців, які тупцяють на місці, клацають затворами магазинок, кашляють, а, буває, перегукуються між собою. Я не хочу сказати, що всі так себе ведуть на номері, але дехто з читачів нашої газети впізнає в моїй оповіді себе.
Пам'ятаю, після чорнобильської трагедії потрібно було відстріляти кілька кабанів у різних місцях нашого господарства. Зрештою, поставлене завдання було виконано, але з великими труднощами. Якщо хтось коли-небудь «гнав» комиш чи очерет, той знає, як це тяжко. Коли ж до цього додати ще й вересневу спеку та смердючі випари від гниючих решток рослин і липке павутиння на обличчі, то можна здогадатися, що загоничам доводилося тяжкувато. Усі відстріляні тоді кабани були повністю мокрі. Сухою у них залишалася лише маківка голови по рівню від п'ятака до вушних отворів.
І в цьому сезоні ми прочісували очерет. Загонич справа сказав, що чує запах кабана. У цей час собаки підняли ґвалт далеко попереду. Сусід справа закричав, мовляв, повз нього пробіг великий кабан. Я гукнув загоничам, щоб далі продовжували без мене. Наскільки можна було швидко, через густющий очерет вискакую на невеликий бугорок, щоб упевнитись, що звір залишився в загоні. Кабани пропустили загоничів і "крутили" в очереті собак. Розумію безперспективність зусиль нашої нечисленної команди. Неподалік по полю ходила мисливська компанія (місцеві мисливці, які полювали на зайців). Зв'язуюся з ними по мобільному та прошу допомоги. «Якщо запросять на печінку, то допоможемо», - жартома погоджуються хлопці.
У загоні всі йшли напористо, тримаючи лінію. Кабани знову шарахалися між загоничами. На відстані витягнутої руки, ламаючи очерет, повз мене зі швидкістю торпеди прорвався табун свиней. І лише один цьогорічний кабанчик виткнувся на стрілецьку лінію після того, як собаки «відкололи» його від табуна. Коли в очереті відстань між загоничами більше 30 метрів, то стрільці можуть сподіватись лише на вихід лисички. Кабани ж просто тихенько відстояться на місці й удача в такому разі може бути лише випадковою. Також слід відмітити, що загоничі, які найняті не з мисливців, як правило, неефективні.
Розміщуються стрільці на номерах по різному. У кожному колективі свої принципи. В одних тягнуть жеребок, в інших керівник колективу на перспективних місцях становить мисливців з кращою стрілецькою підготовкою. Є й такі, що на номер, показаний єгерем, стає останній у колоні мисливець. Головне, що повинен чітко знати номер, це звідки чекати виходу звіра та місцезнаходження своїх сусідів та сектор стрільби. Стрільба ведеться в зоні, що знаходиться по обидва боки від номера під кутом сорок п’ять градусів. Категорично забороняється стрільба вздовж стрілецької лінії, а також поза межами сектора. Пострілом по стрілецькій лінії вважається постріл, коли заряд чи його частина проходить повз сусіднього мисливця на відстані ближче п’ятнадцяти метрів. Зайнявши номер стрільцю потрібно роздивитись довкола, визначити де він будете стріляти по кабанові в разі його появи в секторі стрільби. «Сюди я стріляти не буду, бо заважають гілки, а вже як дійде до он тієї сосни то тоді й жахну», - приблизно так повинен думати "номер".
Коли доводиться стріляти через гілки (кабани з окладу, як правило, виходять по гущачках), доцільно використовувати кулі недеформуючого типу – Блондо, чи Рубейкіна, наприклад. При наближенні загоничів на відстань двісті метрів стріляють звіра лише тоді, коли він перетне стрілецьку лінію. Категорично заборонено стріляти звіра, що знаходиться в секторі стрільби сусіда. Як виняток, дозволяється стрільба в сусідньому секторі після пострілу сусіда, коли кабан з явними ознаками поранення пересікає стрілецьку лінію і відстань до звіра не перевищує п’ятнадцяти метрів. При пораненні дичини та зменшенні після нього швидкості звіра часто виникають небезпечні ситуації. І навіть, здавалося б, урівноважені люди покидають свій номер, щоб догнати та добити звіра (одне з найгрубіших порушень ТБ). Такі мисливці наражаються на небезпеку одержати кулю від сусідів, які в гарячці крім кабана нічого довкола не бачать. Про ще одну небезпеку таких вчинків хочу попередити, розповівши один випадок, який стався на промисловому відстрілі кабанів.
Після дублету стрільця табун свиней, у якому був великий (300 кг) сікач, "віялом" розсипався по лісі. Сікача, що пробігав повз мене я двічі вдарив кулями Полева. Звір, згорбившись, від влучень зупинився. Завдяки ежекторам я швидко перезарядився і послав в нього ще одну кулю у лопатку. Сікач після третього пострілу рвонувся вперед, ніби й не влучали в нього кулі, хоча великі каплі крові на снігу свідчили про тяжке поранення. За молоденькими дубками, що не скинули ще листя мені не було видно подальший шлях кабана. Підсвинок, що вискочив на мій номер секунд через двадцять вслід за сікачем, після пострілу падає і робить спроби підійнятися. Доводиться стріляти ще. Переламую рушницю, із сухим тріском ежектори "випльовують" стріляні гільзи. Закладаю про всяк випадок ще дві кулі. У цей час з дубків вилітає стріляний сікач (це вже потім вияснилось). Стріляю двічі. Друга куля з дуплету влучила під вухо і він, ніби підкошений, падає. Я знімаю геть мокру від поту шапку. Оце так "банька"! Невдовзі пролунав сигнал про закінчення загону. До мене наближався мисливствознавець, що перевіряв результати пострілів.
- Ти по чому тут таку канонаду відкрив – запитує. Ого, то в тебе аж два!
- Мабуть, що три, бо сікач пішов з великою кров'ю, а номері справа не стріляли, значить десь ліг.
- Візьми з собою когось із єгерів для страховки і пройдіть по сліду, - розпорядився.
Ми обережно "обрізали" дубнячок, сікач не виходив. Повертаєся на те місце, де я всадив у нього кулі. Із рушницями наготові ідемо шукати підранка.
- Ось тут з дубів кров'яний слід! – вигукує напарник. Він веде до забитого вепра.
Уже без зайвої обережності проходжу по дубнячку. Сікач, зробивши чималу петлю, вийшов на свій слід і став. Гаряча кров на цьому місці пропекла сніг аж до листя. Він зробив засідку. Коли б я зірвався з номера, щоб добити звіра, то обов’язково потрапив би в неї! Було б мені непереливки, бо ікла в сікача були добрячі. Та, навіть коли б це була свиня, то атака такої масивної тварини мала б сумні наслідки для мисливця.
Сподіваюсь, що я переконав читачів у небезпеці сходу з номеру без команди.
Щодо зброї. Рушницю потрібно заряджати лише на номері. І перед цим не зайве глянути в стволи, щоб упевнитись у відсутності в них сторонніх предметів. Ще раз нагадую, на номері слід стояти тихо, без зайвих рухів. Потрібно лише підняти руку, щоб сусіди бачили де ви знаходитеся і дочекатися від них такого ж жесту. Після закінчення загону слід дочекатись команди на схід з номера. Після цього розрядити зброю і в переломленому стані повісити на плече. Така поведінка говорить про культуру мисливці, а також показує товаришам, що вам небайдужа їхня безпека. На превеликий жаль у нас трапляються люди, які навіть у автомобіль намагаються сісти з повністю готовою до стрільби зброєю. Керівник колективу і єгер повинні контролювати ці моменти і відсторонювати порушників від полювання. Мисливцям не потрібно ображатися на прискіпливість єгерської служби. Єгер може вам здатися надто педантичним, але його потрібно зрозуміти. Один мудрий вислів говорить, що техніка безпеки пишеться кров'ю. І не варто своїми необачними діями додавати до неї нові рядки. Кажуть, що розумні люди вчаться на чужих помилках, а на власних… ну ви знаєте хто.
У разі коли поранений звір пересік стрілецьку лінію і віддаляється, не слід, як уже говорилося, наздоганяти підранка. Можна лише за командою керівника полювання спробувати перехопити кабана, якщо дозволяють це зробити рельєф місцевості та ваші технічні засоби. По сліду ж підранка варто йти тільки після 30-40 хвилинного очікування. За цей час він може дійти від ран, або зупинитись на відпочинок. Добір підранка – справа мисливської честі. Навіть тяжкопоранений звір (будь-який), що відчуває за собою погоню, буде з останніх сил від неї відриватися. На добір підранка потрібно виділити 2-3 досвідчених і холоднокровних мисливців з хорошою стрілецькою підготовкою. Більше людей ставити не варто, бо це призводить лише до зайвої метушні.
Якщо ви знайшли підранка, який вже лежить, зверніть увагу, в першу чергу, на його позу. Коли звір лежить на боку з простягнутими ногами, швидше за все, що він дійшов. Якщо ж підранок лежить на животі – зверніть увагу на його вуха та загривок. Пригладжені вуха та наїжачена щетина свідчать про те, що він ще живий і може бути небезпечним. Тому, до підранка слід підходити зі спини з готовою до пострілу зброєю. Постріл в голову припинить страждання звіра та позбавить вас від зайвої небезпеки. Перефразовуючи відому приказку скажу: не варто смикати пораненого сікача за ікла…
І так, звіра добуто... Варто підійти до мисливця, який добув трофей і, потиснувши йому руку привітати «з полем». Запитайте в нього звідки вийшов кабан, чим та з якої відстані він стріляв. Йому буде приємно відповісти на ваші запитання. Далі – вже як в якому колективі заведено: хтось вмочує в кров добутого кабала гілочку хвойного дерева і прикріплює до головного убору стрільця, хтось робить мазок по щоці кров'ю звіра. Одного разу мені довелося відстріляти кабана з колективом мисливців з Києва. По закінченні загону до мене підійшли мисливці та привітали "з полем". Їхній керівник колективу вийняв з красивої з інкрустацією дерев'яної скриньки ритуальну склянку. Вона являла собою кабанячу ногу. У ній на місце видалених кісток було вмонтовано склянку з поділками (150, 100, 50 грамів – таке було на ній градуювання). Мені налили по верхню позначку з армійської фляги і, попередили, що в склянці спирт. Під скандування всього колективу «з полем!», «з полем!», випиваю її до дна. Дбайливо протерта склянка знову лягла, в свою скриньку на зелену оксамитову матерію.
- Чому ж решті мисливців не наливаєте? – цікавлюся в старшого.
- Коли добудуть звіра – тоді й вип'ють! За косулю і лисицю по сто, а за зайця п'ятдесят грамів – така в нашому колективі традиція.
Після взяття звіра туша білується. Мисливцеві, який відстріляв кабана, вручається голова, шкура та лівер (печінка, легені, нирки та серце), решту м'яса він отримує нарівні з іншими мисливцями. Спеціалісти мисливського господарства (мисливствознавці та єгері), які не брали участі в оплаті ліцензії, не можуть претендувати на отримання дичини. Також при розділенні м'яса запитують думку колективу стосовно рівності паїв. Іноді з якоїсь купки дичини потрібно щось перекласти до іншої, щоб урівняти їх. Потім усі стають півколом обличчям до здобичі і лише один мисливець повертається до неї спиною. До його обов'язків входить називати імена мисливців, що мають забрати пай, на який укаже дубчиком призначений учасник полювання. Просто та справедливо!
Проте, іноді буває так, що хтось починає говорити, що йому дісталось менше, ніж іншим. Звичайно, це непорядно. Потрібно було про це казати до початку розподілу. Буває й так, що хтось вимагає собі кілька паїв (за автомобіль, чи за «вибивання» ліцензії), повірте моєму багатому досвіду, це – звичайнісінька людська жадібність. Пригадую, одного разу такому жадібному компаньйону весь колектив залишив всі(!) паї з туші косулі і, забравши свої рюкзаки, поїхав на рейсовому автобусі в Київ. Більше з ними я його не бачив ніколи.
Взагалі-то різниця у вазі пайок м'яса «стрибає» в межах максимум п’ятсот грамів. Подумайте, чи варто через це здіймати галас та втрачати авторитет. Одного разу, знайомий мисливець (людина цілком забезпечена) після закінчення полювання на косулю сказав гарні слова, що особливо запали мені в душу. Він сказав: «З полем вас, друзі! Давайте вип'ємо за те, щоб звір не переводився, щоб мисливці не хворіли, вип’єм за красу нашої землі. Одним словом – за полювання, що дає нам благородний привід зібратися разом та поспілкуватися. Адже по м'ясо ми йдемо на базар, а в угіддя – по задоволення!»
М'ясо кабанів-самців у період гону має специфічний терпкий запах. Щоб зменшити його, потрібно відразу після взяття сікача видалити йому сечостатеві органи.
А перед приготуванням страв із кабанятини, м'ясо потребує маринування. Для цього можна використовувати як кип'ячений, так і сирий, маринад. Витримувати, у залежності від товщини куска м’яса та подальшого способу приготування, потрібно 2-3 доби. Тривале маринування робить м'ясо соковитим, та "відбиває" запах. Після цього вже можна готувати страви, які кому до смаку.
Коли м'ясо пісне, а хочеться запекти цілим шматком, потрібно нарізати тоненькими брусочками сало й заморозити його в морозильній камері. Цим салом шпигують м'ясо. Давати якісь рецепти не буду, бо їх дуже багато. Скажу тільки, що особисто я віддаю перевагу шашлику з реберець дикого кабана.
Якщо ж ви захочете зробити килимок на згадку про вдалий постріл, то шкуру краще віддати майстру-таксидермісту. Дома самотужки це зробити складно. Із цього приводу розповім один смішний випадок.
Мій брат замовив мені шкуру з цьогорічного кабанчика, щоб зробити килимок до дверей у нову квартиру. Він зробив все що було потрібно для обробки шкури. Оскільки рамки потрібного розміру в нього не знайшлося, він використав багажник від автомобіля (який встановлюється на даху авто).
- Така пружна шкура, чудово розтягнулася! Буде не килимок, а цілий килим! – хвалився він, по приїзду в гості. Тут я зроблю невеличкий «ліричний» відступ.
Коли індіанці хотіли, щоб їхня жертва померла в жорстоких муках її прив'язували до стовпа на палючому сонці й обмотували ремінцем із мокрої шкіри, не туго. Але шкіра на сонці поволі підсихала та скорочувалась, задушуючи нещасного.
Ціла, ж кабаняча шкіра, підсихаючи, зігнула автомобільний багажник в дугу, ніби його пропустили через вальці. Так що, як бачите, довести до ладу шкіру в домашніх умовах не маючи досвіду, складнувато.
Набагато простіше зробити медальйон з ікол. Для цього потрібно у емальований посуд відповідної ємкості покласти голову кабана, з якої попередньо зняли шкіру. Залити її холодною водою і варити на маленькому вогні, як холодець, протягом п’яти-шести годин, періодично знімаючи піну. Якщо виникне потреба долити воду, то це слід робити тільки кип’ятком. Якщо доливати холодною, то емаль на іклах може потріскатися. Коли процес варки закінчиться, голову потрібно залишити у воді до повного її охолодження. Потім ікла витягують. Якщо це не вдається, зробити, то перерізають нижню щелепу ножівкою для металу та виштовхують ікла. Потрібно зазначити, що видима частина ікол – це лише третя частина від їх загальної довжини. Дві третіх "ховаються" в щелепі. Із ікол також необхідно видалити пінцетом нерви. Після цього трофей витирають, просушують та монтують на підставку. Пам’ятку про ваше вдале полювання забезпечено.
Як писав незабутній Остап Вишня: «А приємно все-таки лежати на канапі, вкритій ведмежою шкурою, й посміхатися: «Сам убив! їй-бо, сам!».
Не менш приємно вам буде це робити й під медальйоном із кабанячими іклами, бо кабан за виразом одного мисливця – звір "сурйозний".
Ю. Курочка
0 коментарі:
Дописати коментар