Куниця лісова — один із найцікавіших мешканців українських лісів. Маленький, спритний хижак, який уособлює дику витонченість, кмітливість і справжній лісовий характер. Її важко побачити, ще важче спіймати, але присутність куниці відчувається — по слідах на снігу, по характерному запаху, по тривожному рухові білки на дереві. Для мисливця це не просто звір — це символ лісової хитрості, який вимагає майстерності, терпіння і глибокого розуміння природи.
Лісова куниця (Martes martes) належить до родини куницевих і мешкає у змішаних та хвойних лісах майже всієї Європи. В Україні її можна зустріти в Карпатах, на Поліссі, в лісостепу, рідше — у південних районах. Вона надає перевагу старим ділянкам із густим підліском, де є багато дуплистих дерев і буреломів — там куниця знаходить притулок, виховує потомство і полює.
Зовнішність цього звіра одночасно елегантна і хижа. Довжина тіла сягає 40–55 см, хвіст пухнастий, ще близько 25 см. Шерсть густа, блискуча, від темно-коричневої до шоколадної, з характерною світлою плямою на горлі — «грудкою». Саме ця ознака допомагає відрізнити лісову куницю від кам’яної, у якої пляма має білий колір і часто спускається на передні лапи. Лісова куниця легша, рухливіша й живе далі від людських осель, у справжній глушині.
Спосіб життя куниці переважно нічний. Вдень вона ховається в дуплах, норах або серед коріння старих дерев, а з настанням сутінків виходить на полювання. Її раціон надзвичайно різноманітний: дрібні гризуни, птахи, білки, яйця, комахи, ягоди та навіть мед. Куниця — відмінний лазун: по деревах вона рухається швидко й безшумно, може перестрибувати на кілька метрів і спускатись головою вниз, як кішка.
Цей звір має надзвичайно розвинений нюх і слух. Вона відчуває запах здобичі на великій відстані, а також прекрасно орієнтується у темряві. Саме завдяки цим якостям куниця стала справжнім викликом для мисливців. Вона рідко потрапляє в пастки і часто обходить їх стороною, відчуваючи людський запах.
Період гону у куниці припадає на літо, зазвичай липень–серпень. Але народження малят відбувається лише навесні наступного року — у березні-квітні. Це пов’язано з явищем прихованої вагітності, коли розвиток ембріона призупиняється на кілька місяців. Самка народжує 3–5 сліпих дитинчат, яких вигодовує близько двох місяців. Молоді куниці швидко ростуть і вже восени стають самостійними.
Мисливське значення куниці велике, особливо через її цінне хутро. Воно м’яке, густе, блискуче, має теплий колір і високо цінувалося ще з давніх часів. У давнину хутро куниці навіть використовували як платіжний засіб у північних країнах. Проте сьогодні мисливство на неї суворо регулюється — існують визначені сезони, норми відстрілу та вимоги до добору звіра. У багатьох мисливських господарствах головна увага приділяється не полюванню, а збереженню популяції.
Найефективнішим способом полювання на куницю залишається використання лайки. Саме собака допомагає знайти звіра на дереві, вивести його з укриття, тримати голосом, поки мисливець наблизиться. Таке полювання — справжнє випробування взаєморозуміння між людиною і псом. Лайка повинна бути натренованою, щоб не переслідувати білок чи інших тварин, а працювати саме по запаху куниці.
Куниця відіграє важливу роль у природній екосистемі. Вона регулює чисельність гризунів, контролює популяції дрібних птахів, очищує ліс від падалі. У здоровому лісі куниця — показник стабільності: там, де є цей звір, екосистема в рівновазі. Зникнення куниці часто свідчить про надмірне втручання людини або деградацію лісу.
Цікаво, що попри свою обережність, куниця може жити поблизу людини, якщо поруч є ліс і тиша. Вона нерідко селиться у старих дуплах біля сіл, де знаходить поживу на горищах або біля курників. Проте зазвичай куниця уникає відкритих просторів і шуму, залишаючись вірною диким лісовим місцям.
У культурі й народних переказах куниця символізує хитрість і свободу. Вона ніколи не йде напролом, завжди діє розумно, спостерігає, аналізує, вибирає момент. І, мабуть, саме тому її полювання приваблює справжніх мисливців — не заради здобичі, а заради відчуття рівного суперництва.
Куниця лісова — це частинка дикої гармонії, нагадування про те, що ліс живе власним життям, сповненим таємниць і краси. І поки цей звір біжить гілками у зимову ніч, доти в українських лісах залишається дух справжньої природи — тихої, мудрої, невловимої.

Коментарі
Дописати коментар