Зайці — одні з найвідоміших мешканців наших полів, лісів та степів. Вони водночас обережні й швидкі, непомітні й пильні, а спостерігати за ними в дикій природі — справжнє задоволення для кожного мисливця чи природолюба. У нашій фауні поширені переважно два види — заєць-русак і заєць-біляк, кожен із яких має свої звички, середовище проживання й особливості поведінки.
Линька зайців
Линька у зайців — природний процес, пов’язаний зі зміною сезонів і необхідністю пристосуватися до кліматичних умов. Зазвичай відбувається двічі на рік — навесні та восени. Весняна линька розпочинається у березні-квітні, коли дні стають довшими, температура зростає, і тварина готується до теплого сезону. У цей час грубий зимовий підшерсток поступово змінюється на легший, коротший і темніший, що дозволяє краще маскуватися серед зелені.
Восени процес зворотний — із середини жовтня і до грудня заєць поступово набуває густої, теплої шерсті, яка добре утримує тепло й допомагає вижити навіть у сильні морози. Біляк змінює забарвлення майже повністю — його шерсть стає білою, залишаючи лише чорні кінчики вух. Це надає чудову маскувальну здатність серед снігу. Русак же лише світлішає, зберігаючи характерний сіро-бурий відтінок, бо більшу частину зими проводить у відкритих степових ділянках, де повністю білий колір зробив би його помітним для хижаків.
Линька — процес не одномоментний. У різних регіонах і навіть у різних особин вона може відбуватись із невеликим зсувом за часом. Її швидкість залежить від погоди, тривалості світлового дня, а також від загального стану здоров’я тварини.
Хвороби зайців
Як і всі дикі тварини, зайці схильні до низки захворювань, деякі з яких можуть бути небезпечними не лише для них самих, а й для свійських тварин і навіть людини. Найвідомішими серед мисливців є тулемія, пастерельоз, псевдотуберкульоз і різноманітні паразитарні інфекції.
Тулемія — інфекційна хвороба, яку переносять комахи, кліщі й гризуни. У зайців вона проявляється слабкістю, апатією, втратою ваги, збільшенням лімфатичних вузлів. Для людини небезпека полягає в можливості зараження під час обробки туші.
Пастерельоз викликає бактерія Pasteurella multocida і супроводжується запаленнями дихальних шляхів, утворенням гнійних вогнищ, ураженням печінки. Такі випадки частіше трапляються у вологих місцях або після різких перепадів температури.
Окрім інфекцій, у зайців поширені внутрішні й зовнішні паразити — глисти, кліщі, блохи. Вони виснажують організм, погіршують стан шерсті, знижують імунітет. Хоча в природі ці хвороби є частиною екологічної рівноваги, мисливцям важливо розуміти, що хворий заєць має змінений вигляд — скуйовджену шерсть, неприродну поведінку, слабку реакцію на небезпеку.
З точки зору санітарії, добуту дичину слід завжди оглядати, а в разі підозри на захворювання — не використовувати для споживання. Полювання на зайця потребує не лише вправності, а й відповідальності щодо безпеки людини.
Звички зайців
Зайці — надзвичайно обережні й розумні тварини. Їхня поведінка здається простою, але насправді вона відточена тисячоліттями еволюції. Зайці ведуть переважно нічний або присмерковий спосіб життя. Вдень вони лежать у затишних місцях — у траві, під кущами, біля купин, іноді просто на полі, де форма їхнього тіла утворює неглибоке ложе, яке мисливці називають “лежанкою”.
Вночі вони виходять годуватися. Основу їхнього раціону становлять трави, конюшина, злаки, а взимку — кора дерев, гілочки, сухі залишки рослин. Заєць має тонкий нюх, добре розвинений слух і поля зору, які дозволяють вчасно помітити небезпеку.
Цікаво, що заєць ніколи не лягає спати на тому ж місці двічі поспіль. Щоб збити слід, він робить так звані “петлі” — складні звивисті траєкторії руху, які допомагають заплутати переслідувача. Саме тому гончі собаки повинні мати винятковий нюх і витривалість, щоб утримати справжній слід серед безлічі хибних.
У період розмноження зайці особливо активні. Самці змагаються між собою за самку, б’ються передніми лапами — цей процес нагадує “бійку” і є частиною шлюбної поведінки. Самка робить гніздо просто на землі, вистилаючи його шерстю, і народжує кілька зайченят, які з перших днів мають відкриті очі й густу шерсть. Мати відвідує їх лише раз-два на добу, щоб вигодувати, залишаючи більшу частину часу самих — так вона зменшує ризик привернути увагу хижаків.
Зайці вміють плавати, хоч і неохоче роблять це. Вони швидкі бігуни, здатні розвивати швидкість понад 50 км/год, а їхня маневреність у пересіченій місцевості робить переслідування надзвичайно складним. У поведінці тварини є щось шляхетне — вона бореться до останнього, не здається, не полишає надії на втечу.
Саме ці риси — витривалість, хитрість і природна гідність — зробили зайця улюбленим об’єктом для мисливців, але й символом дикої волі природи.
Коментарі
Дописати коментар