Заєць-біляк

Заєць-біляк — один із найцікавіших і найулюбленіших представників українських мисливських угідь. Цей витривалий і розумний звір завжди був бажаним трофеєм і водночас справжнім символом польового полювання. Його поведінка, зовнішність і звички настільки особливі, що навіть досвідчені мисливці знову і знову повертаються на слід біляка, щоб відчути азарт переслідування та красу дикої природи.

Заєць-біляк (Lepus timidus) поширений переважно у північних регіонах України, а також у лісових і лісостепових зонах. Він надає перевагу ділянкам, де поєднуються поля, молоді ліси, чагарники та галявини — саме там є і сховок, і корм. На відміну від свого близького родича — зайця-русака, біляк більш прив’язаний до лісових ландшафтів і краще пристосований до суворих зимових умов.

Основна риса, за яку він отримав свою назву, — сезонна зміна хутра. Восени, коли дні коротшають, шерсть біляка починає світлішати, а взимку стає майже повністю білою. Це ідеальне маскування серед снігів, яке допомагає уникнути хижаків. Лише кінчики вух залишаються чорними — своєрідна «візитівка» виду. Навесні хутро знову темніє, і заєць повертає свій сірий або бурий окрас, який краще зливається з талою землею й молодою травою.

Біляк — нічна тварина. Вдень він ховається у схованках — під кущами, біля пеньків, у неглибоких ямках, а з настанням сутінків вирушає на пошуки корму. Його раціон надзвичайно різноманітний: трава, пагони, кора, гілочки, ягоди, грибки. Узимку, коли доступу до зелені немає, він обгризає молоді деревця, що часто помітно навіть на узліссях.

Полювання на зайця-біляка в Україні має свої особливості. Найчастіше на нього йдуть із гончими, адже переслідування цього звіра — справжнє мистецтво. Біляк — не просто швидкий, він дуже хитрий. Його біг — це ціла наука ухилення: петлі, стрибки вбік, повороти проти вітру, переходи через власні сліди. Часто він робить «скиди» — різко змінює напрямок руху, заплутуючи гончаків. Досвідчений мисливець навчився «читати» ці хитрощі за поведінкою собак і за малопомітними знаками на снігу.

Після свіжого снігопаду полювання на біляка особливо цікаве. Сліди видно чітко, і навіть без собак можна простежити шлях тварини. Втім, без гончих усе одно важче — заєць не підпустить людину близько. Саме тому гончак є головним союзником у полюванні на цього звіра. Собака бере слід, піднімає звіра, а далі все залежить від досвіду мисливця, швидкості реакції і знання місцевості.

Сезон полювання на зайця-біляка, як правило, триває з пізньої осені до зими, коли встановлюється сніговий покрив. Це час, коли біляк особливо помітний і активний. Полювання може бути індивідуальним або загінним, але завжди потребує витривалості й терпіння. Мисливець має йти тихо, уважно вдивлятися в кожен пагорб, кожен чагарник, бо біляк часто «залягає» буквально під ногами, дозволяючи підійти майже впритул, перш ніж зірватися в стрімкий біг.

Поводження біляка взимку заслуговує на окрему увагу. У сильні морози він менше рухається, зберігаючи енергію, а після заметілі часто виходить на відкриті ділянки — грітися або шукати корм. Саме в такі дні мисливець може зустріти свіжі сліди і визначити напрямок руху звіра. Досвід підказує: якщо слід «жвавий», чіткий і не засипаний, значить біляк недалеко.

Ще одна цікава особливість — територіальність. Заєць-біляк має свої постійні маршрути, по яких рухається ночами. Він не полюбляє невідомих місць, тому часто його можна зустріти на тих самих стежках, біля знайомих кущів, у тому ж яру. Мисливці добре знають ці місця і нерідко розташовуються там у засідках.

З точки зору природоохорони, біляк відіграє важливу роль у лісових екосистемах. Він є частиною харчового ланцюга, підтримує рівновагу рослинного покриву і слугує кормом для багатьох хижаків — від лисиць до сов. Тому полювання на нього повинно бути розумним, регульованим і відповідальним. У деяких регіонах, де чисельність виду знижується, обмежують добування або запроваджують тимчасові заборони.

У народі заєць-біляк став персонажем безлічі легенд і приказок. Його хитрість і обережність зробили його символом спритності, а білий зимовий окрас — образом чистоти і невинності. Але для мисливця біляк — не лише образ, а насамперед виклик. Щоб добути цього звіра, потрібно не просто мати рушницю, а розуміти його звички, відчувати ліс, вміти «читати» природу.

Полювання на зайця-біляка — це зустріч двох світів: дикого і людського. І тільки тоді, коли мисливець іде до лісу з повагою, коли він бачить не лише трофей, а й частину природного життя, полювання стає справжнім ремеслом, а не забавою. Біляк заслуговує на повагу не менше, ніж будь-який інший звір, адже його боротьба за виживання — це уособлення самої природи.